Заходи боротьби з жіночою злочинністю у контексті гендерної політики в Україні

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Дніпропетровське територіальне відділення Малої академії наук України

Відділення: Філософії та суспільствознавства

Секція: правознавство

Автор роботи: Самокиш Єлизавета Анатоліївна, учениця 11 класу ЗНЗ №1 м.Синельникового. Науковий керівник: Воскобойникова Наталія Вікторівна, вчитель історії та правознавства.

 Кримінологія, перш за все, гуманістична наука, адже її основна мета – пізнати злочинність, вияснити причини цього явища, вивчити особистість злочинця, а також розробити міри для попередження злочинів. Актуальність роботи полягає не тільки в тому, що за весь час існування людства на Землі, воно шукає методи і засоби боротьби зі злочинністю, але й в тому, що сама проблема жіночої злочинності в кримінології ніколи не вважалась першорядною. Проблема гендерних перетворень є актуальною в усьому світі. Міжнародні правові документи закріплюють принцип рівності обох статей. Рівність означає однакове юридичне становище людей. Зміст рівності і рівноправності містить у собі відсутність привілеїв і заборону дискримінації на будь-яких підставах. Мета моєї роботи: дослідити таке явище, як «жіноча злочинність», з'ясувати причини цього явища та міри його попередження в контексті української гендерної політики. Відповідно до мети необхідно вирішити наступні завдання: - визначити стан, динаміку та структуру жіночої злочинності; - дослідити причини жіночої злочинності; - визначити міри попередження жіночої злочинності в Україні; - провести власне гендерне дослідження. Вдосконалення гендерної політики в Україні, дало б можливість значно скоротити випадки жіночої злочинності в нашій державі.

Зміст.

 Вступ

 1. Жіноча злочинність

 1.1. Причини жіночої злочинності

 1.2. Стан, динаміка та структура жіночої злочинності

2. Запобігання жіночої злочинності – як один із гендерних аспектів у методології кримінально-правових наук

2.1. Правові засади ґендерної політики України

2.2. Міжнародний вимір ґендерної політики

 3. Загальносоціальні заходи попередження злочинів, що вчиняють жінки

4. Гендерні дослідження

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Додатки

 Вступ. Темою моєї роботи є «Заходи боротьби з жіночою злочинністю у контексті гендерної політики в Україні». Актуальність роботи полягає не тільки в тому, що за весь час існування людства на Землі, воно шукає методи і засоби боротьби зі злочинністю, але й в тому, що сама проблема жіночої злочинності в кримінології ніколи не вважалась першорядною. Кримінологія, перш за все, гуманістична наука, адже її основна мета – пізнати злочинність, вияснити причини цього явища, вивчити особистість злочинця, а також розробити міри для попередження злочинів. Мета моєї роботи: дослідити таке явище, як «жіноча злочинність», з'ясувати причини цього явища та міри його попередження в контексті гендерної політики. Проблемність цього питання пов’язане з періодом відходу від офіційної ідеологічної установки проте що жіноче питання в нашій країні остаточно вирішене. Однак,перехід до ринкової економіки,що супроводжувався реальним зниженням соціального статусу жінок,не запотребованістю їх освітнього,професійного потенціалу при вирішенні принципово важливих для держави і суспільства проблем, для вузівських вчених цей період знаменний ще й тим ,що на початку 90-х років у системі вищого утворення почав формуватися комплекс гуманітарних дисциплін: «соціологія», «політологія», «право», «культурологія», «релігієведення», «психологія», коли з'явилася можливість через факультативи й спецкурси на вибір запропонувати студентам знання з нових областей гуманітарної науки. Саме в цей період викладачі вузів починають відчувати потребу в систематизованій науковій інформації про проблеми адаптації жінок до нових соціально-економічних умов, про стан жіночих і гендерних досліджень за кордоном, про досягнення й проблеми соціального стану жінок у розвинених державах світу. Завдання: 1) Визначити стан, динаміку та структуру жіночої злочинності; 2) Дослідити причини жіночої злочинності; 3) Визначити міри попередження жіночої злочинності в Україні. 4) Провести власне гендерне дослідження. Предмет дослідження – заходи боротьби з жіночою злочинністю. Об'єкт дослідження – гендерна політика в Україні. В ході роботи були використані аналітичний, статистичний, порівняльний методи.

1. Жіноча злочинність.

1.1. Причини жіночої злочинності.

Жіноча злочинність являє собою сукупність злочинів, які вчиняються жінками, хоча у КК України передбачений тільки один склад злочину (ст. 117), спеціальним суб’єктом якого є тільки жінка (вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини). Жіноча злочинність — складова частина всієї злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне ж у кримінології відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Аналіз сучасних соціально-економічних і психологічних процесів та умов життя жінок дає змогу вважати, що причини злочинності серед них в теперішньому часі пов'язані з такими явищами: 1) значно більшою активною участю жінок у суспільному виробництві; 2) деяким ослабленням головних соціальних інститутів і в першу чергу - сім'ї; 3) збільшенням напруження в суспільстві, конфліктами та ворожістю між людьми, що більш гостро сприймається жінками; 4) зростанням наркоманії, алкоголізму, проституції бродяжництва та жебрацтва серед жінок [8]. Жінки стали набагато більше, ніж раніше працювати на виробництві та активніше брати участь у суспільному житті. Сьогодні вони становлять приблизно половину кількості робітників та службовців і більшість в таких сферах як охорона здоров'я, народна освіта, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування, торгівля, суспільне харчування, дрібне підприємництво, постачанні, збуті, заготівлі, кредитування та страхування, текстильна промисловість та ряд інших. Більше півмільйона жінок керують підприємствами, установами, організаціями (як правило, дрібними та середніми), близько мільйона – стоять на чолі цехів, відділів та інших структурних підрозділів. Дезорганізація у всіх цих сферах для жінок є більш чуттєвою, ніж для чоловіків [7]. На виробництві жінки здійснюють крадіжки не лише у зв'язку з доступом до цінностей, але і тому, що іншим шляхом не можуть придбати їх із-за відсутності грошей, або із-за високих цін. Не секрет, що і зараз в багатьох сім'ях жінки, займаючись підприємницькою діяльністю, працюючи у сфері торгівлі або суспільному харчуванні, виступають як головні годувальниці навіть перебуваючи у шлюбі [7]. Безперечно, крадіжки здійснюються, зазвичай, із-за поганої охорони продукції, яка виготовляється, дезорганізації виробництва, а також відсутності виховного моменту роботи з людьми. Проте, виховна робота а також заклики до совісті при відсутності грошей і разом з тим втілювання в життя культу грошей дорівнюють нулю. Приблизно половина тяжких та малокваліфікованих робіт в промисловості та будівництві в сучасному суспільстві лежить на жіночих плечах, що є абсолютно ненормальним явищем і деморалізує жінок. По деяким даним, майже мільйон жінок обрали собі професію будівельника, проте рівень механізації тут сягає, в середньому до 50%. В торгівлі і суспільному харчуванні, на складах, базах, в магазинах жінкам доводиться виконувати тяжкі фізичні навантаження. Тому від такої роботи жінки легко відмовляються та ризикують стати на шлях правопорушень [7]. В наш час в більшості галузей і виробництв відсутні обмеження та заборона для використання жіночої праці. Праця жінок використовується на однаковому рівні з працею чоловіків, для них встановлений однаковий робочий час, визначені однакові норми розцінки. В той же час, коли жінки в більшій мірі, ніж чоловіки піддаються впливам негативних факторів, адже фізично, вони значно слабкіші за чоловіків [1]. Кримінологічна значимість цих обставин полягає в тому, що багато жінок не витримують таких непосильних навантажень. Вибіркові дослідження показують, що більша частина жінок-жебрачок раніше займалися важкими мало кваліфікаційними або непрестижними роботами. За даними іншого дослідження, із числа жінок, засуджених до позбавлення волі, кожна п'ята з них не мала кваліфікації [1,7]. Стан життя жінок в сільській місцевості, де особливо великою є частка ручної праці є ще складнішою. Гірше, ніж в місті організоване медичне, торгівельне, культурно-побутове обслуговування, в будинках значно менше зручностей. Багато поселень розташовані далеко від крупних культурних і промислових центрів. Тому і не дивно, що жінки із сіл та селищ від'їжджають до міст, поповнюючи ряди жебрачок, злодійок, проявляють агресію, попадаючи в нове соціальне середовище і невдало адаптуючись у ньому [7,6]. Важка, некваліфікований робота робить жінку черствою, позбавляючи її таких рис, як жіночність, м'якість, слабкість, тощо. Вона стає агресивною, здатною розв'язувати ситуації з допомогою сили. Це одна із причин збільшення в наш час здійснення жіночих злочинів проти особистості, їхньої агресії та жорстокості. Такі прояви можуть мати несприятливі наслідки для суспільства, його моралі, духовної культури, відносин між людьми. Псується виховання підростаючого покоління. Більше того, ми зараз переживаємо в умовах, коли стан справ з жіночою працею, із зайнятістю жінки буде ще більше погіршуватися. Господарський механізм в ряді випадків виступає в протиріччя з проголошеним принципом соціальних пріоритетів. Погоня за прибутком, забагаченням будь-якою ціною, помножена на побутову невлаштованість людей, відсутність духовності та незначна роль моральних орієнтирів, переставляють соціально корисні цілі на другий план. За відсутності відповідного правового механізму, за умов бідності держави, питання про соціальний захист та працевлаштування жінок в умовах економічної реформи і ринкової економіки погрожує погіршенням їх положення на виробництві та загострення конфліктів [1]. Слід відмітити також ще ряд соціальних протиріч, які впливають на злочинність. Наприклад, зберігаються протиріччя між високим рівнем зайнятості жінки в суспільній праці і відносно низьким рівнем її кваліфікації. Хоча домашня праця офіційно визнається не менш важливою, ніж праця на підприємстві чи підприємництві, та останні мають все таки вищу оцінку. Поєднування напруженої професійної діяльності жінки з виконанням нею сімейних, материнських обов'язків, призводить до небажаних наслідків. Це виражається в тому, що вона весь час працює з перезавантаженням, постійно відчуває втому, нервове напруження, психічні розлади, стан дезадаптації, відчуття ворожості зовнішнього світу.Із-за цього деякі жінки перестають цінувати сім'ю і роботу, починають вести антисуспільний образ життя [7]. Ослаблення або зруйнування сім'ї неминуче призводить до того, що жінка перестає виконувати, або виконувати належним чином жіночі ролі та обов'язки. Сім'я своя чи батьківська, певною мірою втрачає колишнє значення регулятора поведінки та всього способу життя, послаблюються її контрольні функції. Ті жінки, які перестають відчувати свій зв'язок з сім'єю, перестають орієнтуватися на її цінності і отримують значно більші можливості діяти, не враховуючи її інтереси. При цьому важливо відмітити,що психологічна незалежність жінки часто органічно пов'язана з матеріальною стороною, оскільки дуже рано починає трудову діяльність [7,6]. Коли говорять про розірвання сімейних зв'язків, то в основному мають на увазі контакти батьків та дітей. Дійсно, маючи свободу від батьків, жінка може здійснювати антисоціальні протиправні дії. Але треба віддати належне і власній сім'ї, де жінка виконує роль дружини і матері. Для деяких жінок сім'я не є цінністю, особливо, якщо мати на увазі не просто спільне проживання, але й внутрішній духовний зв'язок між подружжям [6]. Ослаблення соціального контролю за поведінкою жінок є характерною рисою для сучасного суспільства, пов'язаною з наростаючими темпами урбанізації, масовою міграцією суспільства, його побутової невлаштованості. Разом з тим суттєво підвищується соціальна мобільність жінки, що збагачує її соціальні ролі. Не можливо не відмітити і той фактор, який пов'язує жінок, котрі не були засудженими з раніше засудженими. В подібному спілкуванні можливе криміногенне зараження жінок, особливо молодих, засвоєння ними негативних установок та стереотипів суспільно-небезпечної поведінки, залучення до антисуспільного стилю життя. При цьому життя молодої жінки може складатися трагічно, якщо вона пов'язує свої стосунки з групою правопорушників чи з мафіозними структурами [7]. Молоді жінки із неблагонадійних та малозабезпечених сімей, які не мають можливостей придбавати для себе модний одяг та інші престижні речі, вимушені здійснювати крадіжки, грабежі та розбої, виявляючи при цьому агресію та вандалізм [1,7]. Жінки, засуджені до позбавлення волі, як правило, мають невисоку освіту та низьку професіональну кваліфікацію, в зв'язку з цим їхня трудова реабілітація може бути неефективною. Серед них спостерігається високий рівень рецидиву злочинів. Отже , у сучасних економічних умовах жінки часто змушені йти на різні злочини, щоб забезпечити собі елементарну можливість існувати в цьому світі. Основними причинами жіночої злочинності, зазвичай, є напруженість у суспільстві, складна економічна ситуація і ослаблення головних соціальних інститутів. Високі ціни і відсутність грошей підштовхують жінок на вчинення розкрадань і крадіжок. Крім того, напружена професійна діяльність у поєднанні з виконанням жінками сімейних обов'язків призводить до найбільш негативних наслідків. Робота з перевантаженням, відчуття втоми нервове перенапруження призводить до психологічного зриву, що теж тягне за собою можливість здійснення злочинних діях.

 1.2. Стан, динаміка і структура жіночої злочинності.

Жіноча злочинність відрізняється від злочинності чоловіків своїми кількісними показниками, характером злочинів та їх наслідками, засобами здійснення, участю, яку виконують при цьому жінки, вибором жертви злочинного наміру, впливом на їх правопорушення сімейно-побутових та інших обставин. Ці особливості пов'язані з історично обумовленим місцем жінки в системі суспільних відносин, її соціальними ролями, біологічними та психологічними особливостями. Звісно, соціальні умови, стиль життя, ролі жінок з часом змінюються, разом з тим змінюються засоби та характер жіночої злочинної поведінки [1,7]. Протягом 80-90-х років жіноча злочинність складала 10-15% від загальної злочинності (Додаток 1). Найбільш поширеними видами жіночої злочинності є крадіжки (близько 15% в загальній структурі жіночої злочинності, із них 12% - крадіжки особистого майна) крадіжки чужого майна, шляхом присвоєння або розтрачання (18-20%), обман споживачів (13-14%) (Додаток 2). Значно рідше жінки здійснюють грабежі, розбої, шахрайства, а також крадіжки в особливо крупних розмірах. Більшість крадіжок здійснюються жінками в залежності від виду виконання різних обов'язків, що мають безпосереднє відношення до виконуваної роботи. Три четвертих крадіжок мають місце у містах, оскільки в селах знаходиться значно менше комерційних підприємств, торгівельних точок, підприємств суспільного харчування, тощо. Серед тих, хто визнавався винним в обмані споживачів, як правило особи віком до 40 років. В минулому жінки в основному давали хабарі, на сьогодні збільшилася кількість тих, хто бере хабарі. Можливо, що цей момент необхідно пов'язати з одного боку, з підвищенням соціальної активності жінок в суспільстві, в тому числі і в правоохоронній сфері, а з іншого – з розвитком ринкової економіки і пов'язаної з нею адміністративної діяльності. Збільшення кількості випадків участі жінок у злочинах проти державної влади – характерна риса сучасної злочинності [7]. За останні роки збільшилося число крадіжок, здійснених жінками. По вибірковим даним, кількість здійснених ними крадіжок особистого майна громадян збільшилась від 17 до 20% в структурі їхньої злочинності. Інакше кажучи, кожна п'ята виявлена злодійка – воровка. Кількість тих жінок, котрі здійснюють крадіжки особистого майна громадян, у 2-2,5 разів вища кількості тих, що здійснюють інші види крадіжок [7]. Частіше крадіжки усіх видів здійснюються у містах. Серед них значна доля тих, хто постійно здійснює крадіжки, та вже поніс за це покарання. В основному це жінки старшого віку, багато з них довгі роки ведуть бездомний спосіб існування [7]. Для жінок характерні крадіжки, здійснені «шляхом довіри», особливо на залізничному транспорті та з квартир. Серед злодійок близько 1% становлять особи, засуджені за вбивства, а ще близько 1% - засуджені за нанесення тяжких ушкоджень здоров'ю, більше 3% - за грабежі та розбійні напади (Додаток 3). Від загальної кількості злочинців у різні часи, відсоток жінок-вбивць коливається від 10 до 12%, не виявляючи помітної тенденції до наростання; серед тих, хто наносив тяжкі ушкодження здоров'ю – від 5 до 7%; серед тих, хто здійснював грабежі та розбійницькі напади – від 16 до 18%. В останні роки збільшується число жінок, засуджених за співучасть у зґвалтуваннях [7]. Кожна третя-четверта жінка, яка відбуває покарання у виправних колоніях, звинувачується в насильницькому злочині. Це природно, оскільки жінок позбавляють волі в основному за небезпечні злочини. Типовим жіночим злочином є вбивство дитини, яке на відміну від інших видів вбивств має велике поширення і в сільській місцевості. Як правило, такі діяння здійснюються молодими жінками, котрі не мають сімей, достатнього матеріального забезпечення, свого житла. В ряді подібних випадків у цих злочинах десь на «задньому плані» виступає чоловік, не без впливу або не без мовчазної згоди якого здійснюються ці злочини. Зазвичай це або співмешканець, або коханець. По вибірковим даним, в порівнянні з 20-ми роками кількість дитячих вбивств зросло втроє [1,3,5,7]. Як і серед усіх злодіїв, найбільш значну групу серед злодійок становлять особи віком до 30 років (близько 48%). Звісно, це найбільш загальна картина, тому що серед окремих категорій співвідношення різноманітних вікових категорій може бути різним. Так, серед крупних крадійок та хабарниць переважають особи середнього та старшого віку, їх більше і серед жінок-рецидивісток, наприклад, крадійок з числа бродяг [7]. Серед жінок 30 і особливо 40 років багато одиначок, що обумовлено розпадом їх шлюбних зв'язків та втратою батьків. Разом з тим, саме в цьому віці спостерігається найбільша активність жінок у суспільному ви виробництві, розширяються їхні соціальні контакти. В ці роки жінки назначаються на керівні посади. До моменту скоєння злочинів більше половини жінок були одруженими. У тих із них, котрі потім не були позбавлені волі, сім'я, як правило, зберігається. Набагато гіршими є сімейні справи у тих,хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі. Дуже часто чоловік швидко фактично або юридично створює нову родину, іноді навіть відразу після засудження дружини [4]. Серед злодійок порівняно високий відсоток осіб з вищою і середньою спеціальною освіту, а також тих, хто має спеціальність. Це стало особливо помітно в 90-х роках, коли жінки з більш високим рівнем освіти стали брати активну участь в економічній діяльності. Найбільш високий ступінь кваліфікації мають засудженні за тяжкі насильницькі злочини, крадіжки у великих розмірах та хабарництво. Але до 40% до моменту здійснення злочину не мали певного роду занять, однак домогосподарки до такого виду злочинів не мають відношення [4]. Вибіркові дослідження про кількість засуджених чоловіків та жінок та їх співставлення виявили наступну тенденцію: при невеликій кількості засуджень число чоловіків значно перевищує число жінок, але в групах з великою кількістю засуджень ці числа стають приблизно однаковими. Так, в групі злочинців які мають п'ять засуджень, опинились 5,1% чоловіків, жінок - 3,2%; шість засуджень – відповідно 2,6% та 1,9%; сім – 1,3% та 1,2%; вісім – 0,6% та 0,6%; дев'ять – 0,6% та 0,7% [7]. По вибірковим даним, близько 25% засуджених до позбавлення волі жінок мали різноманітні психічні аномалії. Частіше за все це алкоголізм, психопатія, олігофренія, органічні ушкодження центральної нервової системи, наслідки черепно-мозкових травм. 33,3% жінок проходили судово-психіатричну експертизу в період слідства; 7,7% були госпіталізовані в психіатричні стаціонари після притягнення до кримінальної відповідальності. Найбільше поширення мають психопатії та остаточні явища органічних ушкоджень головного мозку. «Аномальних» злодійок більше серед неповнолітніх. Серед них немало і тих, у кого були виявлені венеричні захворювання [1,7]. Психологічні досліди засуджених жінок показали, що в загальній масі вони не мають якостей, котрі б могли суттєво ускладнювати профілактичну роботу з ними в процесі їхнього виправлення. Натомість процес реабілітації у звільнених з місць позбавлення волі жінок може бути більш складним, ніж у чоловіків, оскільки у них більш різко обриваються соціально корисні зв'язки. В цілому, злодійкам, в порівнянні зі злодіями менше притаманні асоціальні установки, у них відсутні стійкі злочинні переконання, соціально-психологічна адаптація хоча й порушується, та все ж серйозних дефектів немає. Звичайно, такого не можна сказати про злодійок-рецидивісток, котрі втратили соціально корисні контакти і виступають як дезадаптовані особистості [4]. Відомо, що взагалі для жінок дуже важлива реакція оточуючих людей і те, яке враження вони справляють. Злодійки тут не є виключенням. Їхня потреба в самоствердженні є одним із найсильніших стимулів людських вчинків, суттєво впливає на їхній спосіб життя [4,6]. Для злодійок взагалі характерні стійкість афективних психотравмуючих переживань і висока імпульсивність. Це призводить до неадекватного сприйняття та оцінки різних життєвих ситуацій, поганому прогнозуванню своїх вчинків, де зорганізованості та необдуманості поведінки. В зв'язку зі скоєнням протиправних дій, жінкам притаманне відчуття провини, переживання за своє майбутнє, яке посилюється в період відбування покарання в місцях позбавлення волі. Отже, можна визначити дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше: по-перше, це сфера побуту, де жінок штовхають до злочину негативні обставини шлюбно-сімейних, родинних, сусідських стосунків. У цій сфері жінки, здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини, як вбивство, у тому числі і своєї новонародженої дитини, нанесення тілесних ушкоджень і хуліганство; по-друге, це сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Це , насамперед, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта, легка промисловість. Тут жінки найчастіше вчиняють корисливі злочини: розкрадання майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем, обман покупців, хабарництво, тощо.

2. Запобігання жіночої злочинності – як один із гендерних аспектів у методології кримінально-правових наук.

Запобігання жіночій злочинності - невід'ємна частина системи запобігання злочинності взагалі. Вона також здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. Загальносоціальне запобігання жіночій злочинності - це завдання соціально- економічної та політичної систем країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкретних, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у нашому суспільстві. Спеціально-кримінологічне запобігання жіночій злочинності складається із заходів кримінологічної профілактики, відвернення злочинів та їх припинення. Нещодавно в Україні з’явилось поняття «гендерна політика». А саме, що ж таке гендер? Гендер – це поняття, що визначає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловіка і жінки в усіх сферах життєдіяльності [2,3,8]. Поняття «гендер», як відомо, було введено в соціальні науки Енном Оклеєм в 70-х роках ХХ століття. Воно походить від грецького слова «генос», що означає походження, матеріальний носій спадковості. У близькому значенні воно відповідає українському поняттю «рід», «досвід роду». З кінця 80-х років минулого століття дослідницька цікавість спрямовується на виявлення залежності гендерних відносин і гендерних ролей від культурного типу. Зараз під цим терміном розуміють розподіл між економічним, політичним, соціальним, культурним і психологічним. Останнім часом досить поширеною та популярною є гендерна тематика. Без гендерного підходу, тобто без з’ясування ролі жінки й чоловіка в сучасному житті, тих специфічних внесків, які кожний з них робить у розвиток суспільства, неможливо сьогодні уявити будь-яке серйозне психологічне, політологічне чи інше наукове дослідження [8]. У "потоці" публікацій з гендерної тематики не можна не помітити розбіжностей у трактуванні різними авторами самого поняття "гендер". Так, одні вчені розглядають "гендер" як сукупність біологічних та фізіологічних ознак статі; інші взагалі вважають такий термін неприйнятним, але визнають "жіночі дослідження" як самостійний напрям. Більшість дослідників вважає, що гендер, на відміну від поняття статі, стосується не суто біологічних чи анатомічних властивостей, за якими відрізняються чоловіки й жінки, а соціально сформованих рис "жіночості" та "мужності". Тобто поняття гендер означає психологічну, соціальну та культурну відмінність між чоловіками й жінками [8]. З’ясовуючи сутність гендерного підходу, необхідно розрізняти такі поняття, як: рівність статей, рівність прав та рівність можливостей (Т. Мельник). При цьому "рівність статей" ні в якому разі не передбачає уподібнення статей, ігнорування статевих психологічних відмінностей. "Рівність прав" означає наділення відповідними правовими гарантіями осіб жіночої та чоловічої статі в усіх сферах людського буття. Питання про рівність прав повинне враховувати специфіку чоловіків і жінок, їх статеві особливості, потреби, інтереси й уподобання. Кожна стать має право на інаковість, відмінність, особливість [3,8]. Суть проблеми полягає не в тому, щоб надати однакових прав особам різної статі, а насамперед у тому, аби створити такі умови суспільного життя, щоб жінка і чоловік справді були спроможні реалізувати себе повноцінно як у громадському, професійному, так і в особистому житті. Рівність прав таким чином передбачає рівність можливостей біологічної, психологічної, особистісної, соціальної актуалізації сутнісних сил жінки і чоловіка. Таким чином, гендерна політика– це утвердження політики, партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань, методів їх досягнення в діяльності політики держави. Рівноправна участь жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави є важливою умовою й гарантією утвердження демократії в Україні та запорукою її європейської інтеграції. Формування та регулювання державної політики з утвердження гендерної рівності здійснюється у відповідності з міжнародними зобов’язаннями і законодавством України.

2.1. Правові засади гендерної політики України.

Правові засади гендерної політики України визначені сьогодні чисельними нормативно-правовими актами, головніші серед яких такі: • Конституція України; • Закон України від 8 вересня 2005 року “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, який спрямований на забезпечення рівних прав, свобод жінок і чоловіків та створення умов для їх реалізації в усіх сферах життя суспільства, а також утвердження державних гарантій щодо формування паритетних відносин між жінками і чоловіками як умови сталого розвитку громадянського суспільства; • Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”, • Постанова Верховної Ради України вiд 27.06.2007 № 1241-V Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи”; • Постанова Верховної Ради України вiд 22.03.2007 № 817-V Про Рекомендації парламентських слухань “Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження гендерного насильства”, • Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1834 “Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року”, • Наказ Міністерства юстиції України від 12.05.2006 № 42/5 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів” [2]. Аналізуючи українську нормативно-правову базу гендерної політики, можна зробити висновок, що на сучасному етапі розбудови Української держави існує проблема невідповідності наявного державного забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків сучасним міжнародним вимогам щодо досягнення ґендерної рівності,а отже, й потребам розбудови правової, демократичної, соціальної держави, що зумовлює актуальність відповідних досліджень. Здійснений аналіз соціально-економічного становища жінок і чоловіків, а саме: місця та ролі жінок і чоловіків у структурі населення, у сфері освіти та професійної підготовки, економічної активності, зайнятості, у сфері оплати праці, веденні домашнього господарства, підприємницької діяльності, у сфері політичної активності, ролі ЗМІ у формуванні гендерних стереотипів, дає підстави стверджувати про наявність в українському суспільстві окремих проявів дискримінації за ознакою статі як жінок, так і чоловіків, що потребує вдосконалення в країні державної гендерної політики. 2.2. Міжнародний вимір гендерної політики. У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття були періодом суттєвих зрушень у вирівнюванні прав і можливостей чоловіків та жінок, особливо стосовно доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів, а також суттєвих зрушень у подоланні традиційних уявлень про соціальні ролі й особистісні характеристики жінок і чоловіків. Як відомо, Україна прагне стати повноправною частиною європейської спільноти, наблизитись до останньої за основними соціально-економічними показниками та стандартами життя. Невіддільним складником демократичного світогляду вважається гендерна культура, дотримання принципу громадянської гідності кожної людини незалежно від статі, забезпечення й дотримання умов вільного вибору діяльності, соціальних статусів і ролей, взаємоповаги, розвитку особистості та самореалізації як чоловіків, так і жінок. Як бачимо, демократичний розвиток європейських країн другої половини ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у гендерній свідомості та гендерних відносинах їхніх громадян [4]. Вступаючи у XXI століття, світова спільнота вбачає своє завдання у створенні кращих умов життя для всіх людей, зокрема у викоріненні будь-якої нерівності: гендерної, класової, етнічної, релігійної. Гендерна нерівність, яка розглядається як порушення прав людини, спостерігається у багатьох країнах світу та є проявом недосконалості демократій цих країн. Викорінення гендерної нерівності – це вимога елементарної соціальної справедливості, та умова, без якої неможливо побудувати досконалу демократію та забезпечити сталий розвиток. Концепція сталого розвитку передбачає, перш за все, розвиток людини, її потенціалу (творчого, наукового, підприємницького тощо), знань, здібностей. Це означає, що питання гендерної рівності мають враховуватися при провадженні політичної діяльності, при прийнятті рішень, в плануванні, при схваленні бюджетних рішень – тобто в кожній сфері суспільного буття [3]. Концепція сталого розвитку людського потенціалу містить у собі чотири основних елементи: продуктивність, рівноправність, стійкість і розширення можливостей. Тому неможливо говорити про розвиток людства без врахування гендерного фактора. Тим більше, що жінки практично у всіх країнах складають половину, або й більшу частину населення. І в той же час сьогодні вони позбавлені багатьох можливостей в економічному і політичному житті у порівнянні з чоловіками.У силу стереотипних уявлень про чоловіків і жінок у суспільстві зберігається гендерна нерівність. У жодному сучасному суспільстві, як вказується в документах ООН з людського розвитку, жінки не мають у своєму розпорядженні таких можливостей, які мають чоловіки. Цей нерівноправний статус веде до збереження істотних диспропорцій між значним внеском, який роблять жінки в розвиток людського потенціалу, і тим, наскільки мала їхня частка в наданих цим процесом пільгах.У зв'язку з цим, актуальною проблемою в даний час є розробка програми з досягнення рівності статей як одного з універсальних принципів в області прав людини. Основні його характеристики: - Рівні можливості участі обох статей у процесі прийняття рішень у політичній і   економічній сферах; - рівна оплата за рівну працю; - рівність перед законом; - ліквідація дискримінації за статевою ознакою і викорінювання насильства стосовно жінок; - рівність цивільних прав у всіх сферах життя, як у суспільній, наприклад, на роботі, так і в приватній, наприклад, вдома [5]. Для того, щоб усунути правову дискримінацію, у законах усіх держав повинен бути закріплений принцип рівності статей. Рівність означає однакове юридичне становище людей. Зміст рівності і рівноправності містить у собі відсутність привілеїв і заборону дискримінації на будь-яких підставах [5]. Правова держава забезпечує тільки юридичну, формальну рівність між людьми. Це означає надання усім рівних стартових можливостей, реалізація яких залежить від таланту, розуму і наполегливості кожної людини. В Загальній декларації прав людини визначається кілька аспектів прав людини. Деякі з них, такі, як доступ до освіти, охорони здоров'я і достойного способу життя, а також можливість брати участь у керуванні державою носять матеріальний і кількісний характер. Інші, як, наприклад, воля, достоїнство, особиста безпека й участь у культурному житті суспільства носять нематеріальний характер. Нерівність між чоловіками і жінками виявляється у всіх аспектах без винятку [4]. Рівність - це не технократична ціль. Це важливе політичне зобов'язання. Його досягнення – довгостроковий процес, у рамках якого всі культурні, соціальні, політичні та економічні норми зазнають принципових змін [4]. Воно потребує також зовсім нового мислення, у рамках якого стереотипні уявлення про жінок і чоловіків не обмежують їхньої свободи вибору, а розвиток розглядається як процес розширення свободи вибору представників не лише однієї, а обох статей. Надання рівних прав і рівного доступу до ресурсів жінкам і чоловікам є важливим для скорочення бідності, неграмотності і захворюваності. Рівність статей - найважливіший аспект розвитку людського потенціалу. Пекінська платформа дій визначила, що гендерна проблема - це рівність чоловіків і жінок у всіх сферах життя і діяльності. Вона містить у собі чотири основних положення: рівність прав; рівність відповідальності; рівність можливостей; рівноправність відносин чоловіків і жінок [9]. Актуальність сучасних гендерних перетворень зумовлена соціальними трансформаціями суспільства, що знаменують вихід на історичну арену такого феномену, як «жіноча революція». Йдеться не тільки про нові жіночі проблеми та ускладнення існуючих. Жіночий чинник наполегливо і стрімко вривається в сучасну картину світу, потребуючи переосмислення багатьох засад цивілізації, в тому числі місця та ролі жінки в сучасному світі, без вирішення яких неможливий поступальний розвиток [8]. В ході історії постійно відбувалося ускладнення суспільних структур, яке спричиняло зниження авторитету жінки в родині, скорочення її майнових прав, установлення подвійного стандарту норм поводження й моралі, й разом з тим посилення неформального впливу жінок через більше широку мережу соціальних зв'язків за межами родини й домогосподарства. Такі соціальні інститути, як церква, підтримували й, більше того, насаджували залежне положення жінки, вторинність її соціальних ролей, тим самим вибудовуючи гендерну систему влади й підпорядкування. Як бачимо, проблема гендерних перетворень є актуальною в усьому світі. Міжнародні правові документи закріплюють принцип рівності обох статей. Рівність означає однакове юридичне становище людей. Зміст рівності і рівноправності містить у собі відсутність привілеїв і заборону дискримінації на будь-яких підставах. Оскільки нам судилося жити в постіндустріальному суспільстві, коли на перший план виходить не фізична праця, а рівень знань, інформаційні технології, тому і жіночий чинник потребує переосмислення багатьох засад цивілізації, в тому числі місця та ролі жінки в сучасному світі, без вирішення яких неможливий поступальний розвиток. Це непросто здійснити, тому, що в ході історії постійно відбувалося ускладнення суспільних структур, яке спричиняло зниження авторитету жінки в родині, скорочення її майнових прав, установлення подвійного стандарту норм поводження й моралі, й разом з тим посилення неформального впливу жінок через більш широку мережу соціальних зв'язків за межами родини й домогосподарства [1,8].

3. Загальносоціальні заходи попередження злочинів, що вчиняють жінки.

Позитивний результат профілактичної роботи з жінками можуть стати наслідком оздоровлення суспільної моралі в цілому, зміцненні соціально-позитивних відносин в багатьох галузях життя, в першу чергу, в сім'ї, вони також будуть сприяти зниженню злочинності серед підлітків [6]. Робота по попередженню жіночої злочинності повинна охоплювати перш за все ті сфери життєдіяльності, в яких формуються негативні риси їх особистості і в яких вони найчастіше здійснюють злочини [4]. Велике значення має виховання жіночності, особливо для передбачення зростання насильницької злочинності серед жінок, яка являє небезпеку для морального здоров'я суспільства. Таке виховання вимагає особливої підготовки, особливої майстерності вихователів. Розпочинатися воно повинно в сім'ї, а закріплюватися в школі. Однак подібна переорієнтація визначається і характером спілкування, станом жінки в суспільстві, рівнем її морального виховання, її захищеністю. Крім фінансової допомоги, держава і суспільство зобов'язані надавати допомогу сім'ї по догляду за дітьми, у зв'язку з хворобою одного з її членів чи її розпаду. Соціальна підтримка повинна включати не лише виплату грошової допомоги. Не менш важливо надати їм можливість заробляти, піднімати престиж своєї праці, отримати більш вищу кваліфікацію і т.д. крім профілактики, коли об'єктом виступає сім'я, повинна надаватися безпосередня допомога самим жінкам зокрема: - Надання державної та суспільної допомоги підліткам, які опинилися в силу відчуження в несприятливих умовах і схильних до антисуспільних проступків. Сюди слід віднести весь комплекс індивідуальних виховних заходів, встановлення опіки та піклування, влаштування в дитячі будинки, спецшколи, спецучилища, школи-інтернати, влаштовувати на роботу або на навчання і т.д., а також надання медичної допомоги. Така допомога є необхідною багатьом жінкам, які ведуть анти суспільний спосіб життя, оскільки у них великий відсоток осіб з венеричними, соматичними та психічними захворюваннями. Без лікування їх неможливо залучати до нормального життя; - Проведення повсякденної виховної роботи у співвідношенні з постійним контролем за поведінкою (силою працівників правоохоронних органів, суспільних та церковних організацій, педагогів, лікарів, тощо). Контроль повинен включати застосування заборонних або обмежуючих мір з метою блокування їх небажаних зв'язків, тощо. - Застосування до дівчат, здатних на поступки, цивільних, адміністративних, громадянсько-правових та примусових мір виховного характеру. Другим об'єктом профілактики жіночої злочинності є сфера їхньої трудової діяльності. Найперше, що тут необхідно зробити – скоротити робочий день або тиждень за умов збереження попередньої заробітної плати для тих, хто має дітей, введення додаткових відпусток, покращення умов праці, суттєво скоротити число жінок, котрі зайняті на тяжких та небезпечних роботах. Неприпустимо використовувати працю жінок у нічну зміну. Виробнича зайнятість не повинна витісняти турботу про родину та виховання дітей. Крім того, є ще одна проблема – суттєва різниця в заробітках чоловіків та жінок, пов'язані з необгрунтованою галузевою та міжгалузевою та внутрішньогалузевою диференціацією в оплаті праці [3]. В перспективі, по мірі зміцнення економіки, повинна бути вирішена ще одне дуже складне та дуже важливе соціальне завдання: надати жінці право вільного вибору: або працювати та займатися суспільно корисною діяльністю, або бути домогосподаркою, або сувміщати ці заняття [8]. Коли в сфері праці у жінок виробляється антисуспільна позиція, вона зазвичай має корисливе забарвлення, яка в свою чергу негативно впливає на інших працівників та службовців і в той же час на відносини в сім'ї, на її морально- психологічну атмосферу. Тому організація профілактичної діяльності в трудовому колективі вимагає сумісного матеріального та морального впливу [4]. Особливо складним залишається трудове та побутове становище жінок, які не працюють, тим більше тих, які не мають визначеного місця проживання Складність виникає не лише тому, що не завжди можливо знайти для неї роботу (працевлаштування немолодої, а тим більше від бувшій покарання жінки ще складнішим), але в зв'язку з тим, що далеко не кожна із них погодиться виконувати той вид роботи, який їй пропонується [6]. Хто, крім правоохоронних органів повинен брати участь в попередженні жіночої злочинності? Це дуже суттєве питання, оскільки силами лише правоохоронних органів і тим більше з допомогою одних лише законів досягнути більш-менш помітних успіхів неможливо. Зараз марно покладати особливо великі надії на жіночий рух. Однак, жіночі організації повинні застосовувати міри до залучення жінок до суспільно-користної праці, надавати їм матеріальну підтримку, допомогу при вирішенні різних життєвих проблем [3]. Беручи до уваги збільшення ролі та впливу церкви в суспільстві, особливо у моральному вихованні людей, можливе припущення, що робота церкви в попередженні злочинності, зокрема жіночої, може приносити свої плоди. Про це також засвідчує світовий досвід [3]. Велику роль в попередженні жіночої злочинності покликані зіграти установи по справам неповнолітніх органів внутрішніх справ, оскільки виховний вплив на дівчат-підлітків, що можуть стати на злочинний шлях, не лише дуже гуманний, але і дуже ефективний спосіб боротьби з жіночою злочинністю [6]. Значну роль в профілактиці злочинності, в тому числі і жіночої можуть відігравати громадські організації по охороні правопорядку на побутовому рівні. Зараз такі організації проявляють слабку діяльність. В ранній профілактиці сексуальної деморалізації дівчаток більш помітну роль можуть відігравати медичні працівники. Для запобігання незакінченим злочинам можуть використовуватися заходи спонукання, обережності або активного втручання. Заходи спонукання здійснюються з метою досягнення добровільної відмови від продовження злочинної діяльності (своєчасне виявлення розпочатої злочинної діяльності, спонукання винних до добровільної відмови, проведення органами внутрішніх справ різних оперативних заходів щодо виявлення антигромадських елементів, пропаганда законодавства про добровільну відмову, усунення умов, які безпосередньо сприяють вчиненню злочину, та ін.). Заходи обережності застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають саму можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної діяльності (наприклад, посилення патрулювання громадських місць, зміна режиму роботи особи, виклик до міліції з поясненням причин антигромадської поведінки, вирішення міжособистістних стосунків мирним шляхом тощо). Заходи активного втручання - це оперативна робота відповідних державних органів і громадських організацій щодо припинення розпочатого злочину, який не встигли попередити (затримання під час вчинення незаконних дій, притягнення жінок до кримі-нальної відповідальності за інші закінчені посягання, арешт та ін.) [6]. Зрозуміло, що ефективність заходів припинення злочинів, які вчиняють жінки, потребує наявності добротної оперативної інформації, технічної оснащеності і професіоналізму співробітників правоохоронних органів і громадських формувань. Отже, проблеми попередження жіночої злочинності повинні вирішуватися в рамках боротьби зі злочинністю в цілому. Обов'язковою передумовою попередження спеціальних мір по попередженню жіночої злочинності являється досягнення якісного іншого стану нашого суспільства. Перш за все, жінка в суспільстві повинна мати принципово інший статус, її слід звільнити від ролі основної і навіть рівної з чоловіком «годувальниці». Її сили та увага повинні бути зосередженими на сім'ї, на дітях. В перспективі, при зміцненні економіки, жінка повинна мати право вільного вибору: працювати і займатися лише громадською діяльністю, бути домогосподаркою і виховувати дітей чи поєднувати ці заняття. Зараз можна почути чимало думок про роль церкви у житті суспільства. Розуміючи її зростаючий вплив, особливо у вихованні моральності людей, можна висловити припущення, що значення церкви в профілактиці злочинності взагалі, і жінок особливо, може принести свої плоди. Світовий досвід свідчить, що якщо використовувати всі наведені заходи попередження жіночої злочинності, то можна отримати певні плоди. В якості основних принципів профілактичних дій по відношенню до жінок повинні бути гуманність та милосердя, розуміння причин, що штовхнули їх на злочини. Гуманність та милосердя до жінки повинні бути невід'ємною частиною законів – кримінального, кримінально-процесуального кодексів, інші нормативно-правові акти, наприклад, правила внутрішнього розпорядку у виправних колоніях, тощо.

4. Гендерні дослідження

У 2009 році Харківським інформаційно-аналітичним центром «Крона» було проведено соціологічне дослідження «Студенти та студентки про проблеми гендерної рівності», що стосувалося таких аспектів як прояви гендерних стереотипів щодо можливостей жінок у виборі життєвого шляху, професії, одержання освіти, тощо. Результати дослідження мені здалися цікавими і важливими для формування та розвитку гендерної політики нашої держави. З метою визначення рівня гендерного виховання молоді в навчальному закладі, в якому я навчаюся було проведено подібне соціологічне дослідження. Методом анкетування було опитано 40 учнів 9-11 класів. Завдання дослідження: дослідити вияви гендерних стереотипів в уявленні учнів щодо можливостей жінок у виборі життєвого шляху, професії, освіти. Гендерний стереотип, за визначенням російської дослідниці І.Кльоциної [7], «спрощений схематизований, емоційно змальований образ чоловіка і жінки». Українські психологи Т.В.Говорун та О.К.Кікінежді визначають гендерні стереотипи як «спрощені, стандартизовані, стійкі, емоційно насичені, ціннісно означені полярні за знаком оцінки, жорстоко фіксовані образи чоловіка та жінки, які спонукають до певного ставлення». «Наскільки старшокласники згодні з тим, що основним призначенням жінки є роль дружини та матері?» Переважна частина старшокласників 64% з різним ступенем впевненості висловили згоду з такою позицією, 20 % скоріше не згодні з такою позицією,16% в чомусь згодні а в чомусь – ні.(Додаток 4). Наступним питанням було: «Чи потрібна жінці освіта та кар’єра ніж родина?»70 % респондентів погоджується з тим, що професія і сім’я повинні мати для жінки рівновелику значущість. І хоча найчастіше у відповідях звучить категоричне «повністю згоден (-на)» , типовою відповіддю можна назвати менш упевнене «скоріше згоден (-на)». З іншого боку, 16 % вважає, що це не так – сім’я для жінок безумовно важливіша, і ще 14% бачать аргументи на користь кожної з позицій.(Додаток 5) «Чи повинна дружина працювати нарівні з чоловіком?» - Ні, не повинна – відповідає рівно половина опитаних старшокласників, і ще 30% готові погодитись із таким розподілом ролей лише частково (варіант «в чомусь згоден (-на), в чомусь ні»). І тільки 19% опитаних вітають рівний внесок чоловіків і жінок у наповнення сімейного бюджету.(Додаток 6) Наступне твердження в більш категоричній формі пропонує нестереотипно подивитися на диспозиції чоловіка і жінки в родині: якщо жінка може заробляти більше, ніж чоловік, то чоловік повинен узяти на себе хатню роботу і догляд за дітьми. Відповіді на це питання досить точно повторюють розподіл думок щодо попереднього твердження (дружина повинна працювати нарівні з чоловіком) – як і раніше, більшість не згодні, багато хто згоден лише частково. Тих, хто відповів «не згоден (-на)», стало дещо більше (56%). Але головне полягає в тому, що «ні» в цьому питанні говорять упевненіше, ніж у попередньому, – кожен третій респондент (34%) обрав варіант «цілком не згоден (-на)».(Додаток 7) Останнє запитання щодо позиції жінки в сім’ї звучало так: «Наскільки Ви згодні з тим, що заміжня жінка не повинна працювати?» Абсолютна більшість старшокласників (72%) з цим не погоджується, причому майже половина всіх опитаних упевнено відповіла «ні». 18% можуть погодитися з таким поділом сімейних ролей лише частково, а 9% схвалюють такі відносини. У відповідях студентів і студенток досить чітко прозвучали основні ґендерні стереотипи про роль і призначення жінки, про розподіл чоловічих і жіночих обов’язків. Водночас отримані відповіді є досить різноплановими, що говорить про існування різних думок із розглянутих питань. Підбиваючи підсумки,слід зазначити що результати проведеної роботи не суттєво відрізняються від результатів соціологічного дослідження Харківського інформаційно-аналітичного центру «Крона». І студенти і учні найбільш переконані: жінка повинна займатися домашнім господарством і дітьми, але їй при цьому не обов’язково ставати домогосподаркою, а слід намагатися поєднати професійну кар’єру і хатню роботу. Вільний вибір у цьому питанні належить самій жінці. Проведені гендерні дослідження показують що в українському суспільстві має місце дискримінація жінки. Інше подібне дослідження серед студентства,проведене тим же інформаційно-аналітичним центром «Крона»,показує що в суспільстві прийнято поділяти усі професії на чоловічі та жіночі, причому такої позиції більше притримуються студенти, ніж студентки. Крім того, вони ж зазначають, що в нашій державі чоловіки мають більше прав і можливостей. Дане опитування про «чоловічі» і «жіночі» професії в цілому відображають такий гендерний розподіл праці, що традиційно склався в сучасному (в тому числі українському) суспільстві, де «чоловічою» вважається продуктивна діяльність у публічній сфері, а «жіночою» – скоріше репродуктивна робота й домашня праця або специфічні види продуктивної діяльності. У будь-якому випадку жінці необхідно здобути освіту і професію. Однак занадто багато уваги роботі жінка, у якої є родина, приділяти не може. Основний внесок у сімейний бюджет повинен робити все ж чоловік, якого в жодному випадку не можна перетворювати на «домогосподарку», навіть якщо дружина має великі кар’єрні здобутки. Таким чином, у відповідях старшокласників досить чітко прозвучали основні гендерні стереотипи про роль і призначення жінки, про розподіл чоловічих і жіночих обов’язків. Утім, отримані відповіді досить різнопланові, що говорить про присутність різних думок із розглянутих питань. Основною ознакою, що визначає відмінності більшості відповідей, є стать респондента – інакше кажучи, думки юнаків і дівчат з багатьох питань не збігаються. Проведені гендерні дослідження показують що в українському суспільстві має місце дискримінація жінки. Жінка повинна займатися домашнім господарством і дітьми, але їй при цьому не обов’язково ставати домогосподаркою, а слід намагатися поєднати професійну кар’єру і хатню роботу. Вільний вибір у цьому питанні належить самій жінці. Висновок Проблеми запобігання жіночої злочинності, без сумніву, є стратегічними напрямками боротьби із злочинністю в будь-якій цивілізованій країні, а отже, є надзвичайно актуальними. Як влучно зазначають вітчизняні вчені, стан жіночої злочинності значною мірою є показником морального здоров’я суспільства, індикатором його духовності, ставлення до основних людських цінностей. І хоча злочинність серед жінок тісно пов’язана із загальною злочинністю, особливо неповнолітніх, все ж цей вид суспільно небезпечної діяльності має свої особливості, що визначаються соціально-психологічними і біологічними характеристиками жіночої статі. Саме цю обставину слід, на мою думку, у першу чергу враховувати у ході розробки та обґрунтування гендерних аспектів методології кримінально-правових наук. У сучасних економічних умовах жінки часто змушені йти на різні злочини, щоб забезпечити собі елементарну можливість існувати в цьому світі. Основними причинами жіночої злочинності, зазвичай, є напруженість у суспільстві, складна економічна ситуація і ослаблення головних соціальних інститутів. Високі ціни і відсутність грошей підштовхують жінок на вчинення розкрадань і крадіжок. Крім того, напружена професійна діяльність у поєднанні з виконанням жінками сімейних обов'язків призводить до найбільш негативних наслідків. Робота з перевантаженням, відчуття втоми нервове перенапруження призводить до психологічного зриву, що теж тягне за собою можливість здійснення злочинних діянь. Таким чином можна визначити дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше: по-перше, це сфера побуту, де жінок штовхають до злочину негативні обставини шлюбно-сімейних, родинних, сусідських стосунків. У цій сфері жінки, здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини, як вбивство, у тому числі і своєї новонародженої дитини, нанесення тілесних ушкоджень і хуліганство; по-друге, це сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Це , насамперед, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта, легка промисловість. Тут жінки найчастіше вчиняють корисливі злочини: розкрадання майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем, обман покупців, хабарництво, тощо. Рівноправна участь жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави є важливою умовою й гарантією утвердження демократії в Україні та запорукою її європейської інтеграції. Саме таким є завдання гендерної політики в Україні. Гендерна політика – це утвердження політики, партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань, методів їх досягнення в діяльності політики держави. Формування та регулювання державної політики з утвердження гендерної рівності здійснюється у відповідності з міжнародними зобов’язаннями і законодавством України. На сучасному етапі розбудови Української держави існує проблема невідповідності наявного державного забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків сучасним міжнародним вимогам щодо досягнення гендерної рівності,а отже, й потребам розбудови правової, демократичної, соціальної держави, що зумовлює актуальність відповідних досліджень. Здійснений аналіз соціально-економічного становища жінок і чоловіків, а саме: місця та ролі жінок і чоловіків у структурі населення, у сфері освіти та професійної підготовки, економічної активності, зайнятості, у сфері оплати праці, веденні домашнього господарства, підприємницької діяльності, у сфері політичної активності, ролі ЗМІ у формуванні гендерних стереотипів, дає підстави стверджувати про наявність в українському суспільстві окремих проявів дискримінації за ознакою статі як жінок, так і чоловіків, що потребує вдосконалення в країні державної гендерної політики. Як бачимо,проблема гендерних перетворень є актуальною в усьому світі. Міжнародні правові документи закріплюють принцип рівності обох статей. Рівність означає однакове юридичне становище людей. Зміст рівності і рівноправності містить у собі відсутність привілеїв і заборону дискримінації на будь-яких підставах. Оскільки нам судилося жити в постіндустріальному суспільстві, коли на перший план виходить не фізична праця, а рівень знань, інформаційні технології, тому і жіночий чинник потребує переосмислення багатьох засад цивілізації, в тому числі місця та ролі жінки в сучасному світі, без вирішення яких неможливий поступальний розвиток. Це непросто здійснити, тому, що в ході історії постійно відбувалося ускладнення суспільних структур, яке спричиняло зниження авторитету жінки в родині, скорочення її майнових прав, установлення подвійного стандарту норм поводження й моралі, й разом з тим посилення неформального впливу жінок через більш широку мережу соціальних зв'язків за межами родини й домогосподарства. Проблеми попередження жіночої злочинності повинні вирішуватися в рамках боротьби зі злочинністю в цілому. Обов'язковою передумовою попередження спеціальних мір по попередженню жіночої злочинності являється досягнення якісного іншого стану нашого суспільства. Перш за все, жінка в суспільстві повинна мати принципово інший статус, її слід звільнити від ролі основної і навіть рівної з чоловіком «годувальниці». Її сили та увага повинні бути зосередженими на сім'ї, на дітях. В перспективі, при зміцненні економіки, жінка повинна мати право вільного вибору: працювати і займатися лише громадською діяльністю, бути домогосподаркою і виховувати дітей чи поєднувати ці заняття. Зараз можна почути чимало думок про роль церкви у житті суспільства. Розуміючи її зростаючий вплив, особливо у вихованні моральності людей, можна висловити припущення, що значення церкви в профілактиці злочинності взагалі, і жінок особливо, може принести свої плоди. Світовий досвід свідчить ,що якщо використовувати всі наведені заходи попередження жіночої злочинності ,то можна отримати певні плоди. В якості основних принципів профілактичних дій по відношенню до жінок повинні бути гуманність та милосердя, розуміння причин, що штовхнули їх на злочини. Гуманність та милосердя до жінки повинні бути невід'ємною частиною законів – кримінального, кримінально-процесуального кодексів, інші нормативно-правові акти, наприклад, правила внутрішнього розпорядку у виправних колоніях, тощо.

Список використаних джерел та літератури:

1. Гендерні проблеми очима студентства. Аналітична доповідь. Гендерний інформаційно-аналітичний центр. Харків. 2009.

2. Гендерна політика в Україні // // nauch.com.ua/pravo/17429/index.html

3. Гендерна політика в Україні. Методичний посібник для державних службовців, представників органів місцевого самоврядування та ЗМІ. Крона. Харківська жіноча організація. Харків. 2007.

4. Жеребкіна І. Фемінізм і сучасна філософія // Новий Образ. – 1997. – №1. С.5.

5. Ефективність гендерної політики… // // www.miireferat.com/referati/Ефективність..

6. Інструменти інтегрування концепції соціально-гендерної рівності в роботу органів місцевої влади. Український жіночий фонд. Київ. 2010.

7. Клецина И.С. Толкования Гендера htt // www.genderstudies.info/social/s19.php.

8. Нікітенко Станіслав Володимирович. Профілактика корисливих та корисливо-насильницьких злочинів, скоєних жінками на тлі наркоманії. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків. 2004

9. Приходько О. Гендерна політика. // http://chernigiv-quest.com/genderna-politika.html

10. Участь жінок у політиці та процесі прийняття рішень в Україні. Стратегії впливу. Київ. 2011.